Лишних троп не ищу. Не стремлюсь в день минувший. Меньшей суммой шагов выверяю свой путь. Каждый шаг – только миг, вечность чуть отщипнувший, Где под скальпелем слов обнажается суть.
В мире палой листвы чувства скачут, как белки. Сокращаю я дни в милосердии тьмы, Где любовь сорвала с циферблатов все стрелки И вонзила их в сердце грядущей зимы.
Лишь не главные в жизни отзывчивы с нами… В пылких строфах свою избываю мечту… В платоническом пекле блуждаю кругами… Капли красных слезинок сквозь дум чистоту…
Оригинал
Червоні сльозинки
Не затримуюсь там, де не можна спинитись. Не заходжу туди, куди можна не йти. Кожен крок – лише мить, затасована в вічність, Де під скальпелем слова твердіють грунти.
Крижаною водою чи листям опалим Я скорочую дні в милосердній пітьмі, Де кохання з годинників стрілки зірвало І всадило у серце наступній зимі.
Другорядні обличчя – по-справжньому теплі… Неприсвячені вірші – прозоро-палкі… Довгі кола блукань в платонічному пеклі І – червоні сльозинки крізь чисті думки…
|