На її обличчі ще боролися молодість й старість, зморшки та втома з весною і безкінечністю. На це обличчя спадали то квіт, то сніжинки, а в дзеркалі раптом з’являлись то дівчинка, то її матір.
І бігла вона, юна й неодружена, вітру назустріч, пилок збиваючи з неосяжного, свіжого, вічного, ніби зорі! Метелики падали у вогонь, обвуглюючи візерунки... Вік починав тяжіти, наче хтось гнув за плечі.
Долу і долу... Вона прокидалась раптом і бачила у свідомості, нібито в озері, юну, непогамовну, як те відро з криниці, а інша слабішала і захлиналась сяйвом;
і те починалось спочатку, спочатку...
11.08.2023.
|