Як швидко на заході відцвітають краски...
Немов загоюється рана в Божій душі.
А ти не здатен так відновитися, щоби червоне і чорне
стало рожевим, блідим, поступово зникало.
Невже все рівно Йому?.. Байдуже? Поезія смішно
шукає виходу, відповіді через слово. Помиляється і затинається.
Кому ти потрібен, серйозно, на фоні цього карнавалу,
містерії — з купою запитань,
наче жебрак, якого натовп штовхає,
вибиваючи з рук нажебрані медяки?
Нікому. Багато печалі знайшов ти врешті-решт у знанні,
на дні нестримної річки. Безглуздя — її велике ім’я,
тієї печалі. Тепер дослухайся до жебоніння тонкого:
воно пронизує серце у нескінченій зрадливості фарб.
16.08.2023.
|
