Засинай, мій мозок, засинай. Зупинись на мить хоча б — і спи. Спи собі, лети за небокрай. Мешкають там райськії птахи. Гноми-санітари там живуть, візьмуть тебе, в ліжко покладуть, як було колись, уже давно, люди ще тоді були людьми, і крутилося веретено в темпі танго “Як же вірим ми”. Мама клала руку на чоло. Вибирав добро ти, кляв ти зло. Йшов до школи, бігав у дворі. Мав дитинство ексклюзивне, тож мозок нині твій закляк в дірі, крутиться, як карусель, і дощ чорних пелюстків її вкрива, захід, ніби прапор той, кривавий, та під крилами його ти зріс, а тепер ти невідомо де... Спи, спи, мозок. Досить, досить сліз. Спокій і тебе не обійде. А розчарування — це квиток на вечірку, де чекає Бог.
26.09.2023.
|