Нескінчені ряди столів, залі кінця й не видно. І гримить мова пращурів наших, запорожців могутніх, чубатих. Гомеричний сміх вибухає, пристукує чара об чару так, що приски летять, як колись від шаблів!..
Шаровари, жупани, свитки — завірюха усіх кольорів, наче степ у Криму, ніби море зухвале і пишне.
Де тепер той султан, що тепер панський двір, чи москаль-імператор у стайнях палацу, де крулі з жереб'ячим обличчям?
В’ються вуса вуграми, не тухнуть люльки... В тарілках — сало, м’ясо, яке забажаєш, довжелезні ковбаси, соми, коропи, огірки, кавуни, в суліях оковита, горілка в пляшках, бочки з пивом, вином, стіни аж до підлоги обвиті кучерявим вологим зеленим плющем, сонях, нібито князь серед мальв і троянд, під склепінням, розписаним вщент дивинами...
Скакуни чистокровні — сідай, забирай! Збрую — теж! Ятагани, пістолі, рушниці. Схочеш, бий ворогів кулаком, якщо вигулькнуть з пекла примари їх ниці!..
Ще поволі з’являються віддані і чарівні, неймовірні та гожі, які чарували роками, чорнобриві ті гурії,
і без думок, зайвих слів нахиляються над козаками...
28.09.2023.
|