1
Коли мечам давали імена і відсікали голови драконам, історія ця відбулась страшна, багряна, як Святий Грааль під гроном. Брат у Христі оповідав мені по вечорах рядки її сумні.
Жив лицар десь на світі. Мав коня і зброю. Ще — одну Прекрасну даму, перед якою подумки спиняв він сотні ворогів, один за браму виходячи на відчайдушний бій, вона ж була за спиною в стрімкій,
високій вежі. Наче трубадур, складав для неї мрійні він канцони. Але ніколи не сягав за мур бажаннями. Дзвінкі лунали гони того, хто нею володів і вів за звірем слуг, мисливців і хортів,
господаря, що полював, жадав з сусідом воювати, розважався. Йому васалом був той лицар. Знав, що сюзерен є Бог, і не вагався, коли доводилося борг слуги сплатити, окровити квіт, сніги.
Насправді, всі ми — тільки пелюстки, крижинки, приски, що стрибають з ватри у пошуках притулку. Та важкі долоні Долі вміють нас тримати і не дозволять відмінити те, що Провидіння прорекло святе...
2
Той ранок був, як інші. Тільки крик його спотворив звідкілясь жіночий. І тіло впало людям біля ніг у білій пошматованій сорочці. Каштанове волосся по щоках текло, і бив крізь нього вкляклий жах.
Дружину той володар задушив. А наш герой затримався в поході і повернувся через сорок днів, коли душа вже не в земній природі хоча б дотично і в духовний світ вже потрапляє, як дозрілий плід.
Наш лицар спрагло помсти зажадав. А помста безпорадна, браття, сестри! Вона — як Правди тінь. Немає прав у помсти, відділяють милі й верстви її від справедливості Творця, перед Яким не підніму лиця...
Хазяїна безумний підстеріг, коли навколішки перед розп’яттям злочинець плакав, впав Тому до ніг, Кому всі мантії — в воді латаття, і з ним вчинив так само, бо не мав простити сили... І просякла тьма
маєток той і замок, а з тих пір на чорному коні, як хижий звір, хтось в обладунках темних мов смола чатує в цих місцях! Добра і зла межі він геть поплутав... Чи за нього на Небі молиться хоча б вона?..
28.09.2023.
|