Підем кацапів клятих бити
де український небокрай,
де вирви, смерть, як тіні діти;
якщо є сила, повставай!
Змикає ворог справа, зліва
жорстоке коло, та його
ми розриваємо. Там Київ,
Одеса, Харків... у вогонь
занурює Херсон з Донбасом
дикун, що палить Божий світ.
І горем тхне, горілим м’ясом!
За пращурами слід у слід
повторюємо шлях пекучий
і повертаємося ми
із гнівом за тортури Бучі
в Батурин, мурами тюрми
хитаючи, немовби часом;
а мо’ його для нас нема?!
Одне — відповісти образам —
нарешті згинуть недарма!
Москаль заходить справа, зліва,
з повітря, з моря... на міста,
на села ллє пекельна злива.
Назустріч люттю пророста,
таким бажанням покарати,
що це вже край, мабуть: нічим
не допоможуть дипломати!
Вже Божий суд — що нам, що тим.
Сурма сурмить. Ти чуєш, брате?..
04.02.2024.
|
