“Звідки ти вийшов, син?” - спитає Господь.
- “З темряви у лабіринті омани. З хижої хащі брехні. Свічечка віри тліла в долонях. Шепотом-криком молитви до тебе звертався, щоб не заблукати, щоб встояти, Боже. Як відривали од Тебе, як плутали шлях! Чорне — як біле. Біле — мов чорне. Скільки ваалів та їхніх жерців!..
На коліна поставити перед капищами, уклонятися тому ідолу смерті хотіли привчити.
Ще раніше хліб відбирали, надію й майбутнє. Сичали на вухо шамани, залякували законники, які знали тільки оце: горе, горе слабким! слава сильним! жменю сліз жебракам і палаци багатим. Що удень, що вночі чадів попіл святих, вимагаючи згоди, покори...
Зі мною не вийшло.
Із свічадом до Тебе, з очманілого виру дивом виборсавшись, шкутильгаю.
Вавілон той помилуй! Бо й під свистом снарядів навіть досі не відає, що творить...
23.09.2024.
|