Дякую нашому чарівному О. Герману, що власним прикладом спонукав мене редагувати давно забуті твори.
С. Желіба
Між серцем і умом – широка прірва, мила,
І ум пручається, як серце гомонить.
Хоч розуму вогонь чуттєва гасить хвиля –
У ревній боротьбі проходить кожна мить.
Шляхами почуттів, однак, життя проходить,
А мудрості твої – це тільки тьмяний блиск,
Далека красота, неісходимих ходів,
Що, поки молода, тобі не стануть ближч.
Всі мудреці – із тих, хто вщерть уже постарів,
Хто захолов уже та близиться до меж,
Що їх лиш перетнуть невидимі примари.
Нерівні вояки у цім зійшлися герці:
Чому мовчить закон, коли лютує меч?
Що ж розум одповість, як заговорить серце?
|
