Таке звичайне життя-14. Пiслямова до другої частини
Ти вчитель? Учня виховай. Тодi Пiзнiше матимеш, у кого вчитись. Усе життя у вчительськiм трудi, З яким майже з дитинства обручитись
Вдалося. Чи жалкую я, що суть Моя в нiм не розквiтла артистична? Але ж менi усе життя несуть? Як примi, квiти. Характеристична
Для мене i минулої доби – Спрямованiсть до знань. I я хотiла Її вiддати учням. I якби Як кажуть учнi, в цьому «пролетiла»,
Ви б нинi не читали цi рядки. Моя вiдрада й нагорода в тому: Вони з душi злiтають i з руки Того, хто «найтруднiшiм» був, нi в чому,
Здавалось, неможливо подолать Ту темряву, в якiй блукав хлопчисько. Педрада вже хотiла вiдicлать В спецiнтернат... Вже проминуло близько,
А може й бiльше пiвсторiччя. Вiн Не забував те добре, що для нього Зробила, скiльки зтратила годин, Щоб щось в душi прокинулось в малого.
Це взагалi був найтруднiший час У долi в НСШ в двадцять четвертiй. I доля знову поєднала нас – I шлю йому листи, такi вiдвертi,
Як другу, найдорожчому в життi. Винагороджує порозумiнням, Яке i вiдзеркалює у тi Рядки, що ми читаємо... Горiнням
Вiдповiдає учнєва душа На самоспалювання педагога... ...Себе не розумiє ще лоша, Кiнь знає: попереду вся дорога...
|