Мета

Четвертого десятого
в душі любов'ю взятого
ковтка повітря результат,
прийшла вона, і це був знак.
Він вже опісля, по рани сліду
почав вести Я до мети,
і всі пручання були марні,
туди не можна не дійти.
А квіти, осінь, листя жовте
любов наповнює вода,
що з неба ллється наче повне
для сина мами почуття.
І це поняття, вина надії,
його нема тут, ще нема.
От тільки хочеться понині
людині цього почуття.
Але ж там пусто де реальність,
нема взаємності, душі,
нема нічого, там примарність,
іти до любої, завжди.