Солоні сльози в океані печалі Течуть приречено з розгублених очей В повітрі зависа слова останні, Німий вердикт зачинених дверей
Та треба жити далі. Як?- не знаю. Ти розірвав намисто із перлин Майбутніх наших днів і хапаю Їх падаючих в прірву з висоти.
Немає вороття. Спустошив серце: Де був у ньому ти-тепер діра. Самотність в`є у нім собі кубельце, Латає дірку спогадом журба.
Страждання простяга в обіймах руки, У скронях вуликом гуде нестерпний біль. Мене врятують і зміцнять ці муки І стане цукром сліз,промитих сіль.
Усі страждання нас виводять з себе. Коли вовчицею завив біль у душі І огорнув її нещастя терен Лише молитва стала втіхою мені.
Якщо надтріснув дзвін, то звук безсилий, Глухий лунає в ньому Розбити навпіл дзвін,то ці частини Знов дзвінко задзвенять, мов дві струни
Ось так й в моїм розбитім серці навпіл Лунає знов музика життя Та в ній нема про тебе нотних знаків І сні минулого замів твоє ім`я.
|