На зеленому лузі кульбаба росла
І у жовтої квіточки мрія була
Про політ, ніби пташка, в небесну блакить,
Про політ лиш єдиний, хоча би на мить.
Але квіти не вміють літати, шкода –
Потекла по пелюсточках в неї сльоза.
А над лугом у небі летять журавлі.
І немов би хмаринки несуть на крилі.
- Ні, я хочу літати і буду, дарма,
Що у мене і крилець, як у птахів, нема.
Уночі, коли сяяли зорі ясні,
Підіймалась кульбабка до хмар уві сні.
Ось і юний світанок росою бринить,
А замріяна квітка давно вже не спить.
Трави в лузі розплющили очі свої
І не можуть ніяк упізнати її.
Бо пелюстки змінилися – стали тонкі
І не жовті, а білі, пухнасті, легкі.
Дмухнув вітер грайливо, в політ запросив
І пелюсточки у височінь підхопив.
- Ух, лечу я, здійснилася мрія моя, –
Радо каже кульбабка, – у захваті я.
Хто упевнено вірить і йде до мети –
То отримує той перемогу завжди.
|
