Як жива і мертва річ
Як сонячний день у темну ніч
Як нафталіновий колір минулих століть
Пензлем художника сірим
Шляхом із небуття незрозумілим
Крізь барви емоцій, подій
У світ проникає твій
І щось далеке, незрозуміле, чуже
В наше життя все несе
Суміш квітучих ланів
І сірих осінніх дощів
Суміш пилу і пожовклих сторінок
Історії давно забутий крок.
Хтось знаходить мудрість серед всього цього
І до сивини років відноситься убого
Плекає теплоту, поваги почуття
За що?
Бо старості та дожила?
А чи варта поваги вона?
Кожен із нас живе своїм життям
Брат, ти чудово знаєш сам
Повагу треба заслужити
Ти можеш крисой всі свої роки прожити
І на віка оставити тавро
Коли за життя було ***
Запомни: таким і земля прийме його!
А коли хтось із мудрістю пройшов дорогою життя
Збереже він її до кінця
Лишень з посмішкою подивиться на нас
''Не той тепер час''
І наступне покоління NEXT
Я певен, не зрозуміє мною написатий текст
В них буде своє світосприйняття –
Їхнє особисте життя!
Пропахлі нафталіном сторінки
Кров'ю і потом написані вони
Їх написали Ви
Но перо на ручку поміняли ми
І не питаючи поради
Заклали нової ери засади.
Хіба винні ми,
Що романтики, що молоді,
Що не таким яким хотіли би Ви
Цей світ будуємо ми
Все що треба, від Вас вже взяли
У нас звісно будуть помилки
Ще скажіть, що у вас вони не були?
Не треба ж тоді докоряти
Ми теж багато можем сказати
Но чи варто це?
На цьому ставлю крапку, - все!
|
