Живемо скільки на землі, Чи добрі дні, а чи лихі, Не думаючи взагалі, Що заберем одні гріхи.
Як думати? Іде життя... Багато вспіти треба нам, Яке? У чому каяття? Стільки хотінь і тут, і там...
От-от зведу свій гарний дім, Машину, одяг... Де та міра? А чи кохання буде в нім, Добро і ласка..., а чи ліра?
Зранку до ночі є робота Ще треба меблі, хліб, гостинці... До цього зводиться турбота, А що ЛЮБОВ – які дурниці.
Я маю все, я краще всіх, Мені голота вже не друзі, Голоту пхнути і не гріх, Вони ж, як будяки у лузі.
А сам Христос – бур’янів між??? Не мав ні хати, ні гроша, Одну сорочку, босоніж, У Нього є лише Душа!
Але до Його босих ніг Вклоняємось – багаті й голі. Чи той – у серці є поріг? Чи ті – висоти в нашій долі?
БОГ Є ЛЮБОВ – то не слова, Душі спасіння в дні лихі, Новина теж не є нова - МИ ЗАБЕРЕМО ЛИШ – ГРІХИ!.
|